Неофіційний сайт с.Ситниця

Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [8]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 54
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Мої статті

статті взяті з газети "ВОЛИНЬ"


*************************************************************************************************

ЗАГИНУВ І ВОДІЙ, І ПАСАЖИР
Двоє людей загинуло під час дорожньо-транспортної пригоди, що трапилась минулої п'ятниці після опівночі неподалік селища Колки Маневицького району
    
     Василь ПЕТРУК
    
     За попередніми даними, по трасі Луцьк-Маневичі рухався трактор МТЗ-82, за кермом якого був житель села Ситниця Маневицького району Василь Н. Несподівано у трактор ззаду врізався автомобіль «Шкода-Октавія». Як наслідок, смертельні травми отримали 39-річний водій іномарки Олег Г. і його 27-річний пасажир Михайло Л.
     Працівники відділу розслідувань дорожньо-транспортних пригод слідчого управління УМВС України в області з'ясовують причини і обставини цієї трагедії, зокрема, чи було справне у трактора освітлення, на якій швидкості рухався автомобіль...


(ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАННЯ №984 ВІВТОРОК, 08 ВЕРЕСНЯ 2009р.)


*************************************************************************************************

ЦІНА ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ
Молоко і м'ясо — основна продукція із селянського двору, що цілорічно приносить дохід одноосібним господарям, яким доводиться багато працювати, аби мати від своєї господарки віддачу. Тож цілком закономірно, що вони надіються на чесність тих, хто купує у них вирощене
    

    
     Валентина БЛІНОВА
    
     -Ціна ж, звісно, залежить від якості продукції, — сказала начальник інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції облдержадміністрації Світлана Соколовська. — Щоб підтримати сільгоспвиробників та стимулювати вирощування худоби великовагових кондицій, передбачена виплата фізичним особам бюджетної дотації за вирощені і продані на забій та переробку суб'єктам господарювання, які мають власні (орендовані) переробні потужності, молодняк великої рогатої худоби та свині. Механізм нарахування та виплати дотації передбачено Порядком використання коштів державного бюджету.
     — Саме з цього приводу і звернувся до редакції мешканець села Козлів, що в Локачинському районі, Василь Дмитрович Сидорук. Він цікавиться порядком одержання дотації за вирощений молодняк ВРХ.
     — Необхідні умови для цього: вирощування худоби господарем протягом не менше трьох місяців до моменту продажу на забій; відповідні вагові кондиції, а також ідентифікація та реєстрація молодняка ВРХ в установленому порядку. Для отримання дотації фізичні особи повинні подати державному інспектору якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції в районі один примірник приймальних квитанцій, довідку про вирощене ними поголів'я, видану сільською, селищною чи міською радою, де зазначено ідентифікаційний номер, серія і номер паспорта ВРХ та ветеринарної картки до неї. Господар худоби пред'являє також свій паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера та довідку про відкриття рахунку в банку.
     — Наш читач просить уточнити, чи у переліку цих документів є довідка про наявність земельної ділянки (паю). Бо сільська рада такої довідки для одержання дотації йому не дала.
     — Довідка про вирощене поголів'я видається радою на підставі даних погосподарської книги, незалежно від наявності в господаря, який виростив худобу, земельної ділянки та її розміру. Можливо, автор листа мав на увазі довідку №1063 (№3 ДФ), яка дає право на отримання доходу без утримання податку. Вона видається тим, хто реалізовує надлишки власної сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельних ділянках, що не перевищують законодавчо встановлені розміри: для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0, для садівництва — 0,12, для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських споруд у селах — не більше 0,25, у селищах — 0,15, у містах — 0,10 гектара. Однак громадяни, які самостійно використовують земельні частки (паї), що перевищують встановлені законом норми, для виробництва товарної сільгосппродукції, не мають права на отримання довідки №3 ДФ. Але якщо селянин користується лише ділянкою, наданою йому згідно із Земельним кодексом, а свій пай здає в оренду, то він має право отримати довідку №3 ДФ, яку можна взяти до уваги тільки при вирішенні питання щодо звільнення фізичних осіб від сплати податку з доходів, одержаних від продажу власної вирощеної сільгосппродукції.
     — Чи має право переробне підприємство зменшувати жирність молока, що закуповується у населення, проти того показника, який встановлено у пункті збору продукції? Це питання цікавить жителів села Ситниця Маневицького району. У листі до редакції «Волині» вони пишуть, що при нарахуванні виплат за здану продукцію заготувач знижує показник жирності, пояснюючи селянам, що це вказівка підприємства, яке переробляє молоко.
     — Молоко від особистих селянських господарств у цьому селі закуповують збирачі Інна Котельчук та Володимир Гайдучик — від ВАТ «Рожищенський сирзавод». Вони забезпечені посудом, реактивами та обладнанням для визначення вмісту жиру. Масову частку жиру в молоці визначають не рідше, ніж один раз на декаду. Результати визначень реєструються в зошиті обліку. Згідно з приймально-розрахунковими відомостями про видачу грошей за закуплене у населення молоко розрахунки із селянами проведені за кількість продукції в перерахунку на базисну жирність. Залежно від цього складалися і фактичні закупівельні ціни. Розбіжностей у показниках, зафіксованих у приймально-розрахункових відомостях про видачу грошей і в зошиті обліку прийнятої продукції не виявлено. Однак показники жирності, вказані у накладній на перевезення молочної сировини між приймальним пунктом і переробним підприємством, відрізняються. Але різниця не перевищує допустиму похибку згідно із ГОСТ 5867-90.

(ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАННЯ №748 СУБОТА, 2 ЛЮТОГО 2008р.)

*************************************************************************************************

ХРЕСНИЙ ХІД З НАГОДИ ЮВІЛЕЮ
Нинішнього року Свято-Хрестовоздвиженський чоловічий монастир у селі Старий Чорторийськ Маневицького району відзначає свій перший ювілей — 10-річчя від дня його заснування.
    
      З цієї нагоди намісник і братія Свято-Успенської Києво-Печерської лаври подарували для монастиря ковчег із часточками мощей святих угодників Києво-печерських, серед яких є мощі преподобного Миколи Святоші, князя Луцького.
     У зв’язку з цим з 24-ого по 28-е червня Волинська єпархія організовує піший хресний хід від Свято-Покровського храму м. Луцька до Старого Чорторийська, під час якого ковчег із святими мощами (120 часточок) буде перенесений у Свято-Хрестовоздвиженський монастир. Розпочнеться хресний хід 24-ого червня о 13-ій годині від Свято-Покровського храму. Його маршрут пролягатиме через м. Ківерці, с. Озеро, с. Ситниця, смт Колки, с. Розничі, с. Семки, с. Комарове, с. Новосілки та завершиться урочистим Богослужінням 28—29 червня у Хресто-Воздвиженському монастирі.

(ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАННЯ №655 ЧЕТВЕР, 21 ЧЕРВНЯ 2007р.)


*************************************************************************************************


АВТОІНСПЕКЦІЯ ПОВЕРТАЄТЬСЯ НА ДОРОГИ
Нинішній стан аварійності на дорогах шокує. Державтоінспекція повідомляє страшні цифри — кожні 90 хвилин в країні під колесами автомобілів гине людина. Нинішнього року дорожньо-транспортні пригоди забрали життя більше 4 тисяч людей, травмовано десятки тисяч. Однією із причин цього є приниження ролі автоінспекції в боротьбі за безпеку дорожнього руху.
    
    
     Василь ГІНАЙЛО
    
    
     прудка міліцейська автівка мчить автотрасою у маневицькому напрямку. Стар ший інспектор з особливих доручень відділу ДАІ УМВС у Волинській області, майор міліції Сергій Комарецький нарікає на незадовільний стан доріг у регіоні, говорить, що принижена роль інспектора на дорогах у боротьбі за безпеку руху. Всіх хвилює, що почастішали ДТП, а відсутність стаціонарних постів, які з чиєїсь примхи повважали зайвими, без всякого сумніву, не сприяє підтриманню порядку на дорогах. Сергій Галентинович з приводу цього висловився досить переконливо:
     — Всі стаціонарні пости відразу відновити не вдасться, але основні, як на мою думку, на автомобільних трасах Волині повинні функціонувати. Державтоінспекція зараз онов люється після непродуманих реформ, які впродовж кількох років позбавляли можливостей ефективно впливати на стан безпеки учасників дорожнього руху. Фактично розміри штрафів й досі мізерні — від 4.50 до 34 гривень. Та й стягнути їх можна виключно через судові органи.
     Нині йде мова не лише про відновлення постів, а й обов'язкове їх оснащення сучасними технічними засобами для надання практичної допомоги водіям.
     Нарешті під'їжджаємо до перехрестя доріг Київ-Ковель-Держкордон (М-07) та Луцьк-Маневичі-Любешів-КПП «Дольськ» (Р-14), що поблизу Маневич. Фактично, це і є відправна точка в роботі взводу дорожньо-патрульної служби № 2 державтоінспекції області. Біля колишнього поста, який зараз ДАІ не належить, зустрічаємо вартових навколишніх доріг — командир взводу ДПС № 2, лейтенанта міліції Романа Смічика, інспекторів — прапорщика Андрія Марчука та молодшого сержанта Віктора Солов'янюка.
     — Наш взвод обслуговує 144 кілометри доріг державного значення М-07 та Р-14, — розповідає Роман Смічик. — Взвод нараховує 12 чоловік, маємо чотири автомашини. Ввірені нам траси перекриваємо у дві зміни. На більше не вистачає людей. Із свого досвіду скажу, що найефективніше контролювати потоки машин саме на перехрестях, де колись були стаціонарні пости...
     Навіть цей непрацюючий пост, утримання якого сьогодні не передбачене, досить часто нас виручає. Ось приклад. 27 липня, у п'ятницю, між селом Ситниця та Колками автомобіль «Фіат» пізньої вечірньої пори наїхав на підводу. На щастя, і в цей час біля посту були наші інспектори, а тому на місце аварії було оперативно направлено слідчу групу. Подібне трапляється часто.
     Залишаючи перехрестя, звертаюсь до кількох водіїв, яких інспектори зупиняли для перевірки документів, і запитую, чи хочуть вони, щоб тут знову запрацював пост ДАІ. Симпатичний водій «Мазди», стоматолог з райцентру Оксана Власюк, яка постійно доїжджає в село Оконськ, та підприємець з Рівненщини Едуард Букевич, який також щотижня возить торфобрикет із Сойного, були категоричні — пост ДАІ потрібний, бо дисциплінує учасників дорожнього руху.
     Автоінспектор зобов'язаний оперативно оцінювати будь-які ситуації та швидко приймати адекватні рішення. Їх робота пов'язана з небезпекою для життя. Тому-то ставляться високі вимоги до кадрового складу цієї неспокійної професії.
     — Внаслідок скорочень на Волині залишилось лише шість міжрайонних відділень та п'ять взводів ДАІ, — каже майор Сергій Комарецький. — Дорожні та технічні нагляди через постійну нестачу кадрів виконуються не в тих обсягах, які нам потрібні. Кількість особового складу державтоінспекції потрібно мати бодай таку, як на початок 2004 року. Наші кадровики зараз уважно працюють над підбором людей. Але бажаючих працювати у нас небагато, бо постійно зростають вимоги до міліціонерів із жезлом в руках.
     Ми платимо дорогу ціну за відсутність дисципліни і порядку на дорогах — десятки смертей і сотні покалічених майже щодня. Звичайно, тут дають себе знати й інші чинники — стан наших доріг, перевантаженість їх транспортом, недоліки в підготовці водіїв... Але головне все-таки — дисципліна, те, що за кермо часто сідають напідпитку.
     Перешкоди водіям і перехожим створює велика кількість маршруток та недисциплінованість їх водіїв. Розроблено серйозні схеми боротьби з таким явищем, створена спеціальна база даних, працівників ДАІ запрошують брати участь у тендерах перевізників.
     — Щоб наш вплив на ситуацію на дорогах був дійовішим, — говорить заступник начальника ВДАІ УМВС України у Волинській області підполковник міліції Юрій Панасюк, — державтоінспекції слід повернути такі повноваження, як накладання штрафів, зняття номерів, вилучення водійських посвідчень безпосередньо на місці порушення правил дорожнього руху. Одночасно це зніме проблему завантаження судів лавиною протоколів.
     І пости потрібні. Один досвідчений і спостережливий інспектор, який чергує на стаціонарному посту, може принести багато користі для забезпечення дійового контролю за дорожнім рухом. Стан аварійності немало залежить і від стану догляду за дорогами. Нині вони мають надто багато власників: володіє ними один, користується другий, відповідальність несе третій.
     Ще одна наболіла тема. Здійснення намірів по передачі функцій з техогляду транспортних засобів приватним структурам означало б цілковиту втрату контролю над технічним станом транспортних засобів. Цього ні в якому разі допустити не можна.

    

(ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАННЯ №682 ВІВТОРОК, 28 СЕРПНЯ 2007р.)


*************************************************************************************************

СЕЛО, БАГАТЕ НА ХОЛОСТЯКІВ
Катерина ЗУБЧУК
    
     Це було декілька тижнів тому. Молода жінка прийшла в редакцію з букетом ромашок.
    
     — Хочу подякувати вам за допомогу, — сказала вона.
     І перша думка після цих слів, що відвідувачка — одна з тих, хто знайшов свою долю через нашу газету. Трошки помилилась.
     Мова справді пішла про знайомство і подальше одруження завдяки рубриці "Так хочеться бути у парі”. Але не цієї жінки — Руслани Єфимчук з села Хутомир Любешівського району, а її родича. Руслана Євгенівна була, як з’ясувалось, лише посередником.
     ... Сама Руслана родом з села Нові Березичі того ж Любешівського району. Дев’ять років тому вийшла заміж за хлопця з Хутомира.
     — В той час я навчалась стаціонарно у Волинському державному університеті. А коли Станіслав запропонував бути його дружиною, то перевелась на заочне відділення. Пішла заміж в багатодітну сім’ю, де ще в 1991 році померла мати. Скоро ми з чоловіком побудували собі хату, в нас вже є двоє діток. А коли півтора року тому помер і батько Станіслава, то залишились самі в батьківській хаті два його брати — найстарший Володимир і наймолодший Ростислав. Я щоразу бачила, як вони удвох хазяюють, і шкода їх було. І розумні хлопці, і працьовиті, добрі, порядні, а в селі, де мало дівчат, пропадають без жінок. Старшого важче женити. Отож, вирішила молодшому допомогти. Я сказала Ростиславові, що напишу листа у службу знайомств.
     І 14 липня минулого року Руслана принесла лист в редакцію — день цей добре запам’ятала, бо став він, як виявиться згодом, щасливим. Невдовзі в добірці "Любить! Не любить” з’явилось оголошення: "Хотілось би з вашою допомогою знайти свою долю. Я — простий сільський хлопець. Живу у мальовничому поліському селі. Мені 23 роки, зріст 170 сантиметрів, працюю, житлом забезпечений. За характером спокійний, скромний. Мабуть, тому і не знайшов досі свою половину. Так сталося, що в ранньому дитинстві втратив найдорожчу у світі людину — маму... Хотілося б, щоб відгукнулась та єдина, проста, роботяща сільська дівчина, яка цінує доброту, чесність, порядність”.
     На цей лист, як я дізналась у розмові з Русланою, відгукнулось шість дівчат віком від 20 до 24 років. Були листи з фотознімками. Писали дівчата гарні, такі, що мали роботу в Луцьку. Ростислав відразу сказав, одержавши лист з фотознімком від Наталії Гайдучик з села Ситниця Маневицького району: "Ось з цією дівчиною я б хотів пов’язати свою долю”. Потім, хто бачив їх, то дивувався, наскільки схожі вони — як брат із сестрою. Недаремно кажуть, що доля— від Бога, і чоловік з дружиною завжди схожі.
     Спочатку Ростислав листувався з дівчиною. У вересні вони побачились — зустрічались у Маневичах, як кажуть, на нейтральній території. А привіз Ростислав свою наречену на знайомство з родиною на престольний празник — Чесного Хреста. Наталії сподобалось і те невеличке поліське село, де жив майбутній чоловік, і родина, яка прийняла її тепло і щиро. Потім, на Івана, запросила всіх до себе в Ситницю. А в листопаді, перед Михайлом були заручини. Весілля відгуляли вже в цьому році — 6-го лютого. В Ситниці і живуть молоді.
     Завдяки зустрічі з Русланою Єфимчук, стараннями якої та з допомогою нашої газети народилась сім’я, я дізналась, що Хутомир — село незвичайне: з неповних двох сотень мешканців — два десятки холостяків. І особливо зацікавило мене, що ще один з тих холостяків теж пробував з допомогою нашої газети знайти свою долю, але поки що безуспішно. Цей холостяк — найстарший брат чоловіка Руслани — Володимир Єфимчук. Про історію, пов’язану із знайомством через рубрику "Так хочеться бути у парі”, я розпитувала вже в самого Володимира, коли побувала цими днями в Хутомирі.
     Знала, що рубрика "Так хочеться бути у парі” багатьох цікавить, бо чимало людей, як вони самі висловлюються, втомились від самотності. Але не здогадувалась, які драми розгортаються за короткими листами-оголошеннями. Один з таких листів привернув увагу і Володимира. Писала 35-річна жінка, яка живе в селі, виховує дворічну доньку: "Для серйозних стосунків познайомлюся з порядним, добрим чоловіком, без шкідливих звичок віком від 38 до 40 років. Хочеться, щоб поряд був хороший чоловік, а моя дочка мала гарного тата”.
     Це було в кінці цьогорічної зими. Написав Володимир листа Ользі (назвемо так цю жінку). Згодом вони зустрілись. Сподобались одне одному.
     — Все складалось добре, — розповідає Володимир. — Ольга з дитиною вже гостювали в мене, познайомилась з родиною. А потім — ні телефонного дзвінка, ні листа (а саме Ольга, як домовлялись, мала відізватись). І тоді ми з братом вирішили поїхати до неї в село, що в Маневицькому районі. Прошу пояснити і чую: "Від мене відмовляться сестри, якщо я буду з тобою зустрічатись...”. Їй поставили вимогу: "Або ми, або він”. А дитина ж мене з першого дня, як тільки побачила, назвала татом. І коли я йшов від Ольги, то дівчинка плакала. Я відчував в розмові, що Ольга хотіла б бути зі мною, але опинилась у безвихідній ситуації. Я з її сестрами не знайомий. Думаю з прикрістю: як же так можна судити про людину, яку не бачили ніколи, не спілкувалися з нею, як про неї можна говорити добре чи погано?..
     Може, тому й погодився Володимир на відверту розмову, щоб з газети дізнались сестри Ольги більше про нього. Адже, як я зрозуміла з його слів, ще не втрачена надія, що обірвані ниточки можна зв’язати.
     — Ми сподобались одразу одне одному, — ці слова Володимир не раз повторював.— Я не можу жодного поганого слова сказати про цю жінку. А що така недовіра до мене в її рідні, то, може, тому, що вже Ольга "обпеклась” в житті.
      Про себе Володимир сказав, що завжди був матеріально відповідальний — і в армії , і на "гражданці”. Останнє його місце роботи — відділення Ощадбанку на митниці. Але п’ять років тому це відділення закрили, і він без роботи. Хазяював з найменшим братом Ростиславом, поки той не женився і не поїхав у Ситницю. А тепер ось — сам. І не просто курку, качку тримає, а корову, коника.
     Володимир ще й музикант, виявляється. На весіллях багато літ грав. Ось так: усіх своїх ровесників посватав і поженив, а собі дівчини так і не знайшов. Я схиляю розмову якраз до цього — чому у тридцять дев’ять років так і залишився холостяком?
     — Все відкладав, — каже Володимир, — думав, що ще встигну. Може, далось взнаки, що мама померла так рано. Я —найстарший в сім’ї — мав тоді 25 років. Була у мене дівчина, хотів уже женитись. Але до весілля не дійшло. Напевно, побоялась йти в родину, де померла мати, — найменшому моєму братові не було ще й десяти років. Після смерті матері ми звикли все робити самі. Самі себе доводили до пуття...
     І таке я почула від Володимира:
     — Перебірливий був занадто, тому й не женився. Надто високо "планку ставив”.
     — І яка ж ця "планка”?
     — Хотів, щоб моя дружина була совісною людиною, приємної зовнішності, розумною. Щоб ми розуміли одне одного.
     А зараз ще й із села свого нікуди не хочу їхати. Це в двадцять п’ять можна відриватись від коріння. А я в Хутомирі половину життя прожив — дерево в такому віці не пересаджують, бо не прийметься. Так і людина...
      Розмовляла я ще з одним холостяком —37-річним Леонідом Дарчичем. І коли зайшло про те, чому так і не женився, то чоловік сказав:
     — Вдома мало був — все на сезонні роботи їздив. А потім мати слабувала, то треба було за хазяйством дивитись — не до дівчат...
     — Але ж мати, певно, казала: "І коли ж ти, синку, женишся?” Невістку в хаті, мабуть, хотілось їй мати.
     — Було таке. І не раз.
     — Ви ще не втрачаєте надію, що на ваш двір прийде жінка, ваша дружина?
     — Ні...
     І батько Леоніда дуже хоче, щоб син, з яким доживає віку, женився. Четверо дітей — сини і дочки — подарували йому внуків, але вони не з ним. А так хочеться, щоб у дворі бігала малеча...


 (ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАННЯ №369 СУБОТА, 23 ЛИПНЯ 2005р)

*************************************************************************************************



Категорія: Мої статті | Додав: Administrator (14.08.2010)
Переглядів: 2065 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2019